Архіви КДБ: За які гріхи хапали миколаївців восени 1940-го

Попри  те, що сьогодні в Україні складається абсурдна ситуація із намаганням "закрити рота" дослідникам архівів радянських органів державної безпеки, вихолостити саме поняття історичної правди (якою б вона не була), Depo продовжує наповнення щотижневої рубрики "Архіви КДБ" і запевняє читачів, що це – всерйоз і надовго. Нині пропонуємо огляд діяльності слідчої частини чекістів Миколаївської області станом на кінець жовтня 1940 року.

Восени 1940-го у слідчій частині працювали двоє слідчих: Віницький та Кучеренко, а також два молодших слідчих: Дмітрієв та Николенко. Цим спецам вдалося напрацювати до сотні справ, три чверті з яких було відправлено на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР, а 16 справ на 20 фігурантів – до судових органів. Серед найцікавіших самі слідчі акцентували увагу на наступних.

Слідча справа №8089 була заведена на Сергія Самойленка та Олександра Білого, обвинувачених за ч.2 ст. 54-10 та 16-54-8 КК УРСР. Обидва проходили у справі як антирадянщики й націоналісти, що діяли у Запоріжжі та Великоолександрівському районі сучасної Херсонської області від 1938 року. Насамперед, чоловіків обвинувачували у писанні листів на адреси керівників компартії та СРСР з критикою реалій життя в Україні. Самойленко також написав вірш "Україна гине", копії якого поширював. Очевидно, у серцях, говорив, що кинув би бомбу на Кремль (Москву). В умілих руках чекіста ці слова перетворилися на злісний намір Самойленка вчинити теракт проти столиці СРСР.

Слідча справа №8067 була заведена на трьох людей: Георгія Болтнєва, Павла Дорохіна (стосовно обох за ст. 54-10 ч.1 та 16-54-8) та Хрисанфа Максимовича (ст. 54-10 ч.1). Їхній арешт став можливим після реалізації агентурної справи "Очікуючі" (рос. "Ожидающие"). Було "встановлено", що ці жителі Миколаєва "систематично проводили контрреволюційну агітацію серед оточуючого населення… намагаючись дискредитувати вождя партії, оббріхуючи радянську дійсність". Окрім цього, у "кращих" традиціях того часу, миколаївцям закидали підтримку вбивства Кірова й виношування намірів вбити Сталіна. Цибулько, до того ж, був городовим поліції за Російської імперії й вихваляв "життя за царя".

Незважаючи на Договір про ненапад між СРСР та Третім Рейхом 1939 року, антинімецька кампанія в Країні Рад не припинилася і станом на 1940-й була у розпалі. Відповідно, громадяни СРСР німецької національності перебували "на олівці" у чекістів. Група чоловіків німецької національності, які проживали у тогочасному Варварівському районі, розроблялася за агентурною справою "Зелені". Це були Андрій Мартин, Адам Вандер і Павло Бергард. Усіх обвинувачували у терористичних намірах щодо радянських лідерів і вихвалянні лідерів нацистських. Серед іншого, чоловікам приписували слова, що коли дуже-дуже скоро прийде Гітлер на Вкраїну, то колгоспів не буде, а усі селяни отримають по чотири коня на господарство. Така "діяльність" миколаївських німців у жовтні 1940 року була оцінена обласним судом у чотири (Мартин і Бергард) та три (Вандер) роки в’язниці.

Ісаак Реймер потрапив до слідчої частини внаслідок реалізації справи-формуляра по напрямку німецької контрреволюції. Проходив у справі №8098 за ч.1 ст. 54-10 та 16-54-8 КК УРСР. Тут все було "класично": погрози вбити Сталіна, вихваляння Гітлера й обіцянка скорої війни, в якій нацисти переможуть комуністів.

Єфросія Євсєєва (справа №8090) обвинувачувалася за тими ж статтями, була "дружиною сина куркуля" й, працюючи медсестрою у колгоспі, систематично здійснювала антирадянську агітацію. Жінка доволі критично відгукувалася про Сталіна, Ворошилова й Молотова, за що їй "приплели" терористичні наміри щодо останніх. Крім того, "неканонічно" оцінювала приєднання території Буковини та Бессарабії до УРСР, яке відбулося улітку 1940 року. "Антирадянщина" Євсєєвої було оцінена Військовим трибуналом Одеського військового округу у 10 років ув’язнення у таборах.

У Скадовському районі за результатами розробки агентурної справи "Люті" (рос. "Свирепые") були заарештовані Максим Костиря, Андрій Бабенко та Мирон Пащенко. Їх обвинувачували у в антирадянській агітації та вихвалянні Гітлера і його "команди". Усі троє були засуджені обласним судом до трьох, чотирьох та п’яти років в’язниці.

У Херсоні, що входив тоді до складу Миколаївської області, було заарештовано Михайла Ляшенка та Степана Ісаєва, попередня агентурна розробка яких велася за справою "Шакали". За проведення усної антирадянської агітації, з "традиційним" набором висловів, обоє були засуджені до ув’язнення – на чотири та п’ять років відповідно.

Крім того, пильна увага співробітників НКВС та УДБ Миколаївської області були прикута до людей, які приїжджали із нещодавно приєднаних західних областей України. Серед іншого, за рахунок вдалого використання внутрішньо камерної агентури, миколаївським чекістам вдалося отримати нові дані на учасників націоналістичного руху, які перебували в ув’язненні під слідством: кур’єра ОУН В. Глуха, оунівця Ф. Бортника, співробітника редакції газети "Наш Клич" Є. Церкевича.

Читайте також

Як і чому на Миколаївщині "полювали" на есерів

Як серед одеської інтелігенції викривали вороже кубло з розгалуженими зв’язками

Як вербували та використовували агентів проти українських націоналістів у Криму