Текст: Юлія Лукьяненко, Дар'я Козачук
Де російський цар відпочивав від метушні, а бандит Япончик зустрів смерть
У Вознесенську можна помандрувати крізь роки до епохи царських військових навчань та часів, коли бандитів вважали Робін Гудами
В одному з прогресивних міст Миколаївщини – Вознесенську – розташувалися неподалік декілька туристичних "родзинок". Розділяє їх майже століття та діаметрально протилежні долі особистостей, які увійшли в історію. Це – Микола І та пов'язані з ним Царська ротонда і літня резиденція, а також герой численних фільмів і кримінальних легенд Мишко Япончик, на згадку про якого залишився "іменний" пам'ятник.
Вознесенськ – місто обласного значення в Миколаївській області. Дібратися до нього можна із залізничного та автовокзалу Миколаєва, а також "своїм ходом" – трасою Р-06. Дорога з обласного центру забирає близько 1,5 години автотранспортом. У порівнянні з деякими трасами, у Вознесенськ можна доїхати без "американських гірок", яких повно у області. Зупинитися можна у готелі.
На початку подорожі Depo.Мандрівник пропонує повернутися у далеке ХІХ століття. Тоді Вознесенськ був центром військових поселень всього регіону. А 1837 року місто отримало особливі привілеї, оскільки сам цар Микола І приїхав туди з сім'єю.
Де ховалася літня резиденція царів
Приїзд імператорської родини був подією надзвичайної важливості. З цієї нагоди були організовані військові навчання, на які стягнули, за різними історичними даними, близько 300 ескадронів кінноти і до 30 батальйонів піхоти.

Готувалися і на інших "фронтах". На в'їзді у Вознесенськ звели тріумфальні ворота, які проіснували аж до 60-х років ХХ століття. Вони б, можливо, простояли і більше, але заважали руху транспорту, що і вирішило їхню долю. Тоді ж у центрі міста побудували театр. А ще привезли 35 тисяч лип, акацій і ясенів з Київської та Подільської губерній, та висадили у центрі міста великий парк, а за містом зазеленів мальовничий гай.
Побудували тоді й два палаци – для дипломатичного корпусу та царської родини, – а також мініатюрний замок в стилі епохи Середньовіччя, басейн, штучні водоспади. Проте на сьогодні згадкою про приїзд царів до Вознесенська залишилися лише дві архітектурні пам'ятки. Одна з них – невеликий палац, який став літньою резиденцією царів. Місце підібрали таке, щоб сприяло відпочинку – у глибині гаю, де дерева створюють тінь та негучно шумлять, де можна приховатися від усього світу та поринути у думки.
Палац побудували в характерному для тих часів стилі. Легкості фасаду надавали білі кольори. Будівлю прикрашали "башточки". Досі колишня резиденція Миколи І височіла на вулиці з назвою Жовтневої революції, 244. Але цього року завдяки "декомунізаційним" законам вулиця стала називатися Київською.

Крокуємо стежками Мар'їного гаю майже на століття вперед. Поки переходимо крізь віхи історії, насолоджуємося чистим повітрям та мальовничими пейзажами. Примітно, що у гаї поєднуються і хвойні дерева, і листяні. Ростуть вони неоднорідно, тому можна культурно відпочити на галявинці.

Насолодившись свіжим повітрям, опиняємося біля незвичного для Миколаївщини місця, де закінчилося життя, але не історія відомого биндюжника Мишка Япончика.
Як одеського кримінального авторитета занесло на Миколаївщину
Життя Мишка Япончика було тісно пов'язане з Одесою. Там він знайшов славу кримінального ватажка. Проте життя биндюжника, який став героєм багатьох фільмів, скінчилося у Вознесенську Миколаївської області. Помер він у звані "червоного" офіцера. Навіть після смерті про нього продовжують ходити легенди та знімати кіно.

Відома особистість одеського кримінального світу, король Молдованки, ватажок десятків тисяч "нальотчиків" відомий як Мишко Япончик насправді носив ім'я Мойша Яков Вольфович Вінницький.
Народився майбутній "король" Мойша Яків у сім'ї Меєра Вольфа Вінницького. За деякими даними, його життя почалося 1881 року у місті Голта, яке включене до складу сучасного Першотравенська Миколаївської області, а вже потім його родина перебралася до Одеси.

Проте за більшістю історичних даних, майбутній "нальотчик" з'явився на світ 1891 року на відомій кримінальній Молдованці, де поруч з родинами бідних робітників жили династії бандитів, шулерів та "нальотчиків".
Мишкові судилося пройти шлях від биндюжника, тобто вантажника в порту, помічника майстра на матрацній фабриці, учасника революційного загону, причетного до вбивства поліцмейстера, за що Япончика відправили на каторгу, до "короля" бандитської Молдованки. Там же він мав славу своєрідного Робін Гуда з власним "моральним кодексом" і авторитетом серед "колег" та жителів.

Під час приходу "червоних" Япончик зрозумів, що йому не вдасться утримати владу у руках. Щоб врятувати власну армію бандитів, він пішов на співпрацю з більшовиками. Так він очолив так званий 54-й радянський загін імені Леніна, до складу якого увійшли понад 2 тисячі бандитів. Щоправда, на перший же бій приїхало лише близько 700 осіб. Загін мав на своєму рахунку перемоги, проте з часом бандитські характери дали про себе знати, "бійці" почали розбігатися. Тоді червоноармійці стали міркувати про ліквідацію Япончика, проте потрібно було знайти привід, щоб вбити "червоного" командира.

За однією з легенд, полк "червоного" кримінального авторитета нібито збунтувався й захопив два поїзди, щоб повернутися до Одеси. Япончик намагався врятувати своїх "підлеглих". Проте у Вознесенську потрапив у засідку, організовану чекістами. Нібито він чинив опір та під час арешту 29 липня або, за іншими даними, 4 серпня 1919 року був убитий. Є твердження, що комісар полку Олександр Фельдман прибув на могилу Япончика за чотири ж години після похорону і зажадав розкопати поховання, щоб упевнитися, що Мишка там дійсно похований. За два дні потому на місце прибув вже наркомвоєн України Микола Подвойський, який також зажадав розкрити могилу.

За архівними даними, Япончика розстріляв повітовий військовий комісар Никифор Урсулов, нагороджений за це орденом Червоного Прапора. У своєму рапорті на ім'я одеського окружного комісара з військових справ Урсулов помилково назвав його "Мітькою Японцем".
Так закінчилося життя, але не історія відомого "нальотчика", який став легендою Одеси, але зустрів смерть у Вознесенську. Він покоїться неподалік Мар'їного гаю. У 2004 році тодішній віце-мер Вознесенська Василь Федоров, який вивчав історію Япончика, ініціював встановлення меморіального знаку.

Брилу граніту привезли з Олександрівського кар'єру. За задумкою автора, на ній зробили такий напис: "На цьому місці був застрелений і похований Михайло Яків Вольфович Вінницький (Мішка Япончик). Він був "королем одеських биндюжників" і командиром 54-го стрілецького полку імені Леніна. Про нього ходило багато легенд в ті буремні часи".
Проте виникло багато дискусій навколо пам'ятника, зокрема було незадоволення від комуністів та представників єврейської діаспори, монумент навіть вимагали демонтувати. Тому з часом згадку про Леніна і командира прибрали. У 2012 році меморіальну дошку навіть розбили, проте згодом відновили.

Втім, варто повернутися знов у ХІХ століття до Миколи І та іншої архітектурної пам'ятки – царської ротонди. Туди родина царя могла переміститися, щоб подихати свіжим повітрям. Звели її також до приїзду російського імператора до Вознесенська.
Царський притулок у декомунізованому парку
Ротонда – або альтанка – складається з восьми колон, які тримають сферичний купол. Навколо розташовані три концентричних кола терас. Альтанка розташована на штучному пагорбі, звідки відкривається мальовничий пейзаж.

Зараз це місце приваблює туристів та місцевих, які полюбляють робити фото.
Варто додати, що розташована ротонда у Міському парку, колись – Казеному саду. До 2019-го він носив ім'я радянського письменника Миколи Островського, але тепер перейменований на парк Січової Слави, щоб вшанувати запорізьке козацтво, яке заснувало містечко Соколи – адміністративний центр Бугогардівської паланки Запорізької Січі. Поблизу містечка Соколи згодом і був заснований Вознесенськ.

Таким чином, у місті із запорізькими коріннями переплелися історія царів, нащадки яких доклали руку до руйнування Січі, та червоних нальотчиків, які доклали зусиль вже до знищення всього царського.
В матеріалі використані світлини з відкритих джерел.