Мишкові судилося пройти шлях від биндюжника, тобто вантажника в порту, помічника
майстра на матрацній фабриці, учасника революційного загону, причетного
до вбивства поліцмейстера, за що Япончика відправили на каторгу, до "короля"
бандитської Молдованки. Там же він мав славу своєрідного Робін Гуда з
власним "моральним кодексом" і авторитетом серед "колег" та жителів.
Під час приходу "червоних" Япончик зрозумів, що йому не
вдасться утримати владу у руках. Щоб врятувати власну армію бандитів,
він пішов на співпрацю з більшовиками. Так він очолив так званий 54-й
радянський загін імені Леніна, до складу якого увійшли понад 2 тисячі
бандитів. Щоправда, на перший же бій приїхало лише близько 700 осіб.
Загін мав на своєму рахунку перемоги, проте з часом бандитські характери
дали про себе знати, "бійці" почали розбігатися. Тоді червоноармійці
стали міркувати про ліквідацію Япончика, проте потрібно було знайти привід,
щоб вбити "червоного" командира.
За однією з легенд, полк
"червоного" кримінального авторитета нібито збунтувався й захопив два
поїзди, щоб повернутися до Одеси. Япончик намагався врятувати своїх "підлеглих".
Проте у Вознесенську потрапив у засідку, організовану чекістами. Нібито
він чинив опір та під час арешту 29 липня або, за іншими даними, 4 серпня
1919 року був убитий. Є твердження, що комісар полку Олександр Фельдман
прибув на могилу Япончика за чотири ж години після похорону і зажадав
розкопати поховання, щоб упевнитися, що Мишка там дійсно похований. За
два дні потому на місце прибув вже наркомвоєн України Микола Подвойський,
який також зажадав розкрити могилу.
За архівними даними,
Япончика розстріляв повітовий військовий комісар Никифор Урсулов, нагороджений
за це орденом Червоного Прапора. У своєму рапорті на ім'я одеського окружного
комісара з військових справ Урсулов помилково назвав його "Мітькою Японцем".