Чому Миколаїв перетворився на рай для диких собак та пекло для людей

Миколаїв – далеко не єдине місто в Україні, що страждає від навали бездомних тварин. Більшість людей  або й гадки не мають, звідки на вулиці беруться безпритульні собаки та коти, або вважають, що вони там і народжуються, повідомляє Depo.Миколаїв.

Частково це, звісно ж, правда, адже безпритульні собаки можуть народжувати потомство по два рази на рік, що за сприятливих умов збільшує популяцію тварин в 2-3 рази. Проте собаки не беруться на вулиці нізвідки - їх викидають "дбайливі" господарі, які "награлися" та не хочуть більше утримувати чотирилапого "улюбленця", навіть якщо він з породистих. 

Як би там не було, але критичною ситуацію, що склалася в місті, зробила байдужість влади. Майже в кожному дворі мешкає по 5-10 собак, які вже звикли до території, вважають її своєю та захищають від чужинців. При цьому домашні пси, яких викинули господарі, часто приречені на страждання та смерть, адже подібні зграї не приймають до себе чужинців, а самотужки вижити їм дуже важко. 

Місцеві мешканці загалом лояльно ставляться до тварин, "догхантерів" – тобто людей, які вважають своїм "обов'язком" винищувати безпритульних тварин – в місті не так багато. На початку городяни не дуже нарікають на таке сусідство, особливо жалісливі тварин підгодовують, але додому їх не забирають. Про стерилізацію та вакцинацію годі й говорити. Втім, наступного року зграя збільшується. Вже в період спарювання люди вимушені обходити собак стороною, адже ті стають агресивними. А безвинні цуценята, що хочуть гратися з дітьми на майданчику, наражають їх на агресію своїх собачих "батьків", які вбачають у поведінці людей небезпеку. 

Після декількох змін поколінь добрі та милі псинки перетворюються на справжню агресивну зграю, небезпечну для людини. Бо тварини вже відчувають себе справжніми господарями території і не хочуть її ділити ні з ким, навіть з людьми. 

У людей, які живуть неподалік недобудов, заводів, військових частин і тому подібного проблеми куди серйозніші. Собаки ведуть себе надзвичайно агресивно та постійно нападають на людей. Саме ці місця є зоною підвищеної небезпеки, і кількість нападів тварин тут зашкалює. 

Про проблему безпритульних тварин у Миколаєві заговорили кілька років тому. Громадськість обурювали випадки атак на дітей та дорослих, були й летальні випадки. Городяни почали вимагати реакції влади. Після довгих вмовлянь та вимог в місто приїхали волонтери організації "Чотири лапи", які почали стерилізацію та вакцинацію тванин. Здавалося, що проблема вирішена, але це була омана. 

Організація проводила волонтерські акції декілька років поспіль і встигла стерилізувати трохи більше тисячі собак. Але на вулицях їх було вже десятки тисяч. 

Городяни жартують, що згодом популяція собак у Миколаєві прирівняється до кількості людей (близько 500 тис. мешканців). Панацеєю мав стати Центр захисту тварин, проте спочатку на його будівництво не було коштів. Врешті-решт, щось та й побудували, а весь цей час безпритульними тваринами у місті опікувалися волонтери. 

Волонтерську діяльність дехто сприймає як намагання виправдати себе через неможливість вирішення проблеми безпритульних тварин у місті. Волонтери і досі за власний рахунок лікують тварин, що потрапили під колеса, постраждали від рук людини тощо. Навіть якщо звести витрати на одну собаку до мінімуму, то виходить кругленька сума - близько тисячі гривень на особину, яку ще треба влаштувати у нову сім'ю. Зважаючи на те, що собак в місті десятки тисяч, сотня волонтерів не може змінити ситуацію та запобігти зростанню популяції. 

Нині цим питанням також опікується і згаданий вище Центр захисту тварин. В одному зі своїх звітів керівництво повідомляло, що за 3-й квартал 2015 року Центром захисту тварин було виловлено на вулицях міста 613 собак. З них стерилізовано 516 особин, 74 тварин знайшли новий будинок і сім'ю.

Зважаючи на ці дані, стає зрозуміло, що навіть після стерилізації та лікування домівку знаходять одиниці тварин від їхньої загальної кількості. Інші повертаються на вулицю, де і доживають свій вік. Можливості утримання безпритульних тварин в Центрі надзвичайно обмежені, адже собак необхідно не лише оперувати, але і годувати. 

Тим часом скандальна миколаївська зоозахисниця Муза Махова і досі веде війну з Центром захисту тварин, постійно заявляючи про знущання над собаками та фінансові махінації. Навіть подала позов до суду та заяву до прокуратури на керівництво притулку. Втім, Махова теж не може похизуватися результатами: всі звернення городян вона передає до того ж Центру, а сама обмежується лише критикою.

Поки волонтери та працівники Центру між собою воювали, ситуація у місті досягла апогею. В Корабельному районі Миколаєва собаки відгризли жінці руку. Декількома роками раніше на тому ж місці зграя загризла чоловіка насмерть. Версії про те, кому належать ці собаки, розходяться. Нещодавно мер Миколаєва Олександр Сєнкевич зізнався, що собаки, які напали на жінку, належать військовій частині, а місто вирішило вигородити військових і відловило зовсім іншу зграю. Питання про те, де нині кровожерливі вовкодави, що ледь не вбили жінку, досі залишається відкритим. 

Зараз миколаївці активно обговорюють проблему в соціальних мережах та висловлюють власні варіанти її вирішення, якщо ні колишня влада, ні нинішня не спроможна змінити ситуацію. Майже одноголосно городяни вважають, що безпритульних собак необхідно прибрати з вулиць, а от що з ними робити далі має вирішувати влада та Центр захисту тварин. Повертати їх назад категорично не можна. 

Найпростішим рішенням даної проблеми є приспання агресивних тварин. Волонтери не згодні з цим, але куди подіти десятки тисяч безпритульних тварин, не кажуть. Мер Миколаєва Олександр Сєнкевич в одному зі своїх інтерв'ю заявив, що не готовий піти на вбивство собак, щоб вирішити проблему:  "Є два підходи до вирішення цих питань: це гуманний і негуманний. Негуманний - це вбивство тварин, на це я піти не можу, тому що я міський голова, який не може на це піти. Якщо харківський міський голова пішов на це, відстрілював собак, то я на це піти не можу. Для того щоб гуманно зменшити їхню популяцію, потрібно боротися двома способами: перше - це дійсно те, що зараз робиться в Центрі захисту тварин, собак стерилізують і відпускають. Друге - це реально робота з населенням. Те, чого поки не було, і те, що ми плануємо почати з весни: інформування людей про те, що собак своїх потрібно стерилізувати, що потрібно їх чіпувати. Чіпувати - це не в вухо бирку, а під холку зашити чіп, щоб якщо собака загубилася, її можна було знайти. Ми створимо облік домашніх непродуктивних тварин. Це все, що ми плануємо робити, але змінити популяцію гуманним способом неможливо", – вважає мер.

Зазначимо, що цю заяву мер зробив в січні 2016 року. Весна вже завершується, але жодного з обіцяних мером кроків зроблено так і не було. Ніякої інформатизації суспільства не відбувається, домашніх тварин ніхто не чіпує, а вуличних стерилізують темпами черепахи. Сєнкевич в черговий раз забув про свої обіцянки, наслідком чого стала реальна трагедія - 54-річна жінка залишилась без руки і потребує тривалого лікування, але великого бажання його фінансувати мерія не демонструє. 

Вішати "всіх собак" на Сєнкевича, звичайно, не можна, адже колишній мер Юрій Гранатуров також плював на цю проблему - саме тому стрічки миколаївських новин і рясніють заголовками на кшталт "У Миколаєві зграя собак покусала трирічну дитину", "Бездомні собаки розірвали домашнього пуделя" чи "Дикі собаки напали на вагітну". Але від того ні на йоту не легше. Бо лише за минулий рік у Миколаєві собаки покусали близько 600 людей. Лише з першого січня до першого вересня в медичні заклади міста з травмами від укусів собак звернулося 545 людей, скільки постраждалих не ходили до лікарні невідомо. 

Поняття гуманності стосовно бродячих собак у світі достатньо розмите. Якщо врахувати європейський досвід зниження популяції безпритульних тварин у містах, то за фактом він відрізняється від уявляень миколаївських волонтерів. У світі немає притулків, які довічно утримують тварин. Тих, кого не забрали з притулку, вважають "зайвими" та застосовують до них евтаназію.  Тобто вбивають. 

Досвід вирішення проблеми безпритульних тварин в США свідчить про те, що основним напрямом програм нагляду за тваринами є незворотній вилов і розміщення тварин до притулків (притулки також діють як центри збору "зайвих" тварин у власників і як центри передачі тварин новим господарям). Після обов'язкового терміну перетримки, протягом якого собаки і кішки повертаються власникам, тварини можуть бути передані новим власникам чи громадським притулкам для подальшого утримання. Незатребувані тварини присипляються. Евтаназія розглядається як неминуча міра, оскільки притулки, що виконують муніципальні програми - так звані "притулки необмеженого прийому" (open-admission shelters) - повинні забезпечувати достатню пропускну здатність і бути завжди готовими до нових тварин. Більше того, найбільші зоозахисні організації (Всесвітня організація захисту тварин (WSPA), HSUS і РЕТА в США) вважають, що приспати тварину гуманніше, ніж кинути її напризволяще на вулиці і приректи тим самим на ранню і жорстоку смерть.

Зважаючи на те, яким чином функціонує Центр захисту тварин у Миколаєві, можна виділити декілька основних проблем міста, які не дозволяють вирішити проблему надмірної кількості безпритульних тварин. По-перше, відсутність реальних фахівців, готових вирішувати проблему. Не волонтерів, які хочуть врятувати всіх, а спеціалістів, які знають і вміють діяти у кризових ситуаціях. По-друге, відсутність політичної волі керівництва міста, яке боїться потрапити у немилість зоозахисникам, навіть якщо думка сотні людей відрізняється від ставлення до проблеми переважної кількості городян. По-третє, відсутність роботи з населенням, що безвідповідально ставиться до домашніх та безпритульних тварин. І наостанок, культурний бар'єр городян та викривлене уявлення про проблему.