Архіви КДБ: Як у Миколаївській області розробляли "Художницю" з Китаю

Олександра Аверет народилася 1902 року у селі Петровське Уржумського району Кіровської області. Перші згадки про цей населений пункт, що розташований на правобережжі В’ятки на лівому березі річки Буй, датуються 1748 роком. Вільно володіла кількома мовами, зокрема французькою, англійською та китайською. У 1919-му Аверет емігрувала до Китаю, мешкала у Харбіні (Маньчжурія) та Танцьзіні (північний схід). Мала свою книжкову крамницю й ательє художньо-декоративних речей. У 1947-му повернулася до СРСР. Спершу оселилася у місті Чкалов (Оренбург), а наступного року переїхала до Миколаєва.

У лютому 1949-го від агентури до місцевого УМДБ надійшла інформація, що новоприбула Аверет веде досить підозрілий спосіб життя, ніде не працює й займається продажем речей китайського та японського походження. На підозрілу реемігрантку була заведена справа "Художниця", а у розробку введена інформаторка "Алєксєєва", яка під виглядом зацікавлення іноземними речами мали "втертися" у довіру до Аверет. Для "підігрівання" інтересу "Художниці" до інформаторки, останній були надані документи, що підтверджували її роботу лаборанткою на суднобудівельному заводі №445 (нині – Миколаївський суднобудівельний завод). Остання інформація Аверет дійсно зацікавила. А ще оперативники, які стежили за "Художницею", зафіксували її спроби перевірити інформацію "Алєксєєвої" й зустріти її безпосередньо біля заводу після роботи тощо.

Миколаїв, суднобудівний завод, початок ХХ століття

"Алєксєєва" з подачі оперативників форсувала події. У розмові з "Художницею" розповіла, що разом з родиною добровільно виїхала до Німеччини під час окупації. Сестра її там і залишилася, а сама оповідачка дуже жалкувала, що повернулася до СРСР. Реакція її співрозмовниці не примусила на себе довго чекати – у наступних бесідах інформаторку ретельно умовляли перейти кордон й втекти до США: "Я би радила Вам виїхати за кордон разом зі мною. Там ми будемо жити добре. До Румунії я можу потрапити дуже легко, але мені немає сенсу туди їхати. Їхати треба лише до Америки, там у мене багато знайомих. Я зможу довести, що ми приїхали не як шпигуни. Крім того, вони мене можуть перевірити по Китаю".

При цьому "Художниця", ніби між іншим, орієнтувала свою нову знайому уважно прислухатися, про що розмовляють навколо. Вдома, на роботі, просто на вулиці. Однак, інформацію цю записувати було не можна – передавати її треба було лише усно.

Зацікавила органи держбезпеки й інша інформація, яку "Художниця" розповіла "Алєксєєвій". Йшлося про ще двох реемігрантів з Китаю, які до СРСР прибули разом з об’єктом розробки. Один з них осів у Кутаїсі у Західній Грузії, і через нього начебто можна було виїхати до Ірану. Інший осів також у Миколаєві, але зв’язків із ним вона не підтримувала, щоб не наражатися на підозри й небезпеку.

Хто саме прибув з Китаю до Миколаєва, вона не сказала, однак оперативники й так знайшли цього чоловіка. Ним виявився 30-річний Костянтин Котазєв, уродженець Харбіну. До СРСР він прибув у 1947-му з Шанхаю, де перед виїздом працював і охоронцем французької поліції, і художником у білоемігрантських виданнях "Родіна", "Новая жизнь", а пізніше – карикатуристом у газетах, які видавалися американцями. "Засвітився" він й у документах "Головного бюро російських емігрантів", які були захоплені радянськими спецслужбами у Маньчжурії. В тих матеріалах він характеризувався як антикомуніст-монархіст. На момент розробки справи "Художниця" він дійсно мешкав у Миколаєві, працював художником-скульптором місцевого художнього комбінату. Вже розроблявся УМДБ під псевдо "Артист". Зв’язки його з "Художницею" оперативникам спершу встановити не вдалося.

А от на саму Аверет нову інформацію знайти вдалося. Зокрема виявилося, що із міста Чкалов вона фактично змушена була тікати, бо потрапила у розробку місцевих співробітників держбезпеки, які запідозрили її у шпигунстві на користь американської розвідки. Крім того, вона підтримувала зв’язки з реемігрантом Сергієм Кушніром, засудженим до 10 років таборів за обвинуваченням у шпигунстві на користь США.

Повідомлення у справі "Художниці"

Тим часом, у розробку "Художниці" у Миколаєві була введена агентка "Ульянова". Для цього оперативники скористувалися випадко – як то кажуть, "не було би щастя…". Об’єкт розробки бідкалася, що немає у Миколаєві постійного житла й буде вимушена виїхати. Однак, "відпускати" її вже ніхто не збирався, розробка набирала обертів. Відповідно, на допомогу й прийшла "Ульянова". Вона мала незакінчену вищу освіту й працювала вчителькою, одночасно навчаючись на заочному відділенні історичного факультету. Завербована до агентурної мережі у 1946-му на підставі компрометуючих її матеріалів (працювала у німецькій військовій частині й мала інтимні стосунки з офіцером). Оперативники МДБ характеризували її як "кмітливу агентку".

"Алєксєєва" разом з "Ульяновою" відвідали "Художницю" нібито з метою купівлі іноземних речей. Однак, мета візиту була іншою – закинути гачок того, що вчителька живе одна, а має дві кімнати. Комбінація спрацювала й об’єкт розробки оселився у агентки. Таким чином, інформація до УМДБ тепер надходила й від інформаторки, й від агенти, та була об’ємною та різноманітною. "Художниця" також обробляла "Ульянову" на втечу, ділилася з нею планами тощо. Остання ж намотувала інформацію "на вус" і доповідала кураторам.

Зокрема, про зацікавленість "Художниці" пришвидшеними курсами вивчення іноземних мов в Одесі, за рахунок яких можна спробувати виїхати закордон в якості "радянської шпигунки". І про те, що вона намагається завести якомога більше знайомих. Серед таких, за даними УМДБ, фігурували у Миколаєві родина генерала Муратова, священик однієї з церков (агент "Рубльовий"), в Одесі – дружина завідувача кафедри держуніверситету генерал-лейтенанта Дульщикова й інші.

В липні 1949 року "Художниця" запросила "Ульянову" помандрувати з нею по різних містах, зокрема, з'їздити до Одеси, Херсона і Києва тощо, й далі – навіть до Москви й Саратова. Агентка фіксувала усі дії об’єкта розробки, її зацікавленість об’єктами інфраструктури у місцях зупинки, включаючи й промисловість, та фіксацію побаченого й почутого у окремий блокнот. Оперативники УМДБ були переконані, що "Художниця" завербована іноземною розвідкою й займається збором інформації в її інтересах. У зв’язку із цим, на час відсутності мандрівниць, у Миколаєві планували здійснити таємний обшук у них в помешканні, щоб виявити матеріали, які б підтвердили факт шпигунських дій.

На час повернення "Художниці" та агентки "Ульянової" готувалася оперативна комбінація, яка б допомогла вивести справу на новий рівень або ж призвести до логічного завершення. Інформаторка "Алєксєєва" мала передати об’єкту розробки масив дезінформації про суднобудівний завод і воєнні об’єкти суднобудування. Тим часом, підбирався агент і для розробки "Артиста". Співробітники УМДБ зрештою намагалися з’ясувати, чи ці два реемігранти з Китаю не складають "творчий тандем псевдонімів" в інтересах американської чи ще якоїсь західної розвідки.

Читайте також:

Архіви КДБ: Як херсонський вчений став агентом "Дніпровським"

Архіви КДБ: Як у Запоріжжі запроторили до концтабору активіста українського національного відродження

Архіви КДБ: Що відомо про діяльність Єврейського національного союзу в Одесі