Як дід Вася та баба Дуся породили корупцію в Україні

Одна з найпопулярніших тем для розмов в Україні – корупція. Саме корупція та корупціонери ледь не звели країну в могилу та довели людей до зубожіння. Політики, юристи, журналісти та прості селяни не втомлюються говорити про корупцію, як головне джерело власних негараздів. В той же час, всі звикли замовчувати, як взагалі корупція до нас потрапила. Але можна нагадати -  такою собі казочкою.

Це сталося так давно, що вже ніхто точно не пам’ятає, де та з ким. Жили собі дід Вася та баба Дуся, які навіть подумати не могли, що багато років по тому їхні дії так негативно вплинуть на життя цілої країни в центрі Європи.

Це подружжя нічим не відрізнялося від будь-якого іншого: відкрита та щедра українська душа, готовність завжди прийти на допомогу чи віддячити за доброзичливість. В селі жило багато таких сімей. Як комусь потрібна була допомога, по-сусідськи розплачувались курочкою, городиною. Так воно і повелось: за кожну справу необхідно виставити "могорич". Час йшов, і такий же бартер почали використовувати, щоб влаштувати доньку чи сина до школи, домовитись, аби вчителі приділяли дитині більше уваги, і вона, врешті решт, вибилася в люди.

Дід Вася та баба Дуся тягли сумки з домашньою сметанкою, сальцем та парою карбованців і в лікарню, щоб віддячити ескулапів за гарне лікування. Спочатку така вдячність викликала неоднозначні емоції, адже в лікарі, вчителі, агрономи, управителі йшли за покликом душі. Але після десятка таких віддяк вони переставали шарітися та сприймали подарунки вже як належне. Кожен ніс те, що в нього було, якихось чітких норм ще не сформувалося. І приходити до вченої людини з проханням та ще й з порожніми руками вже було майже гріхом.

Діти росли, дід Вася та баба Дуся робили все, щоб забезпечити їм краще життя. Якщо в домі був син, то потрібно було "відмазати" його від армії. Збирали одразу дві торби смаколиків: одну - воєнкому, іншу - в інститут.

До цього часу українці вже звикли вирішувати всі свої проблемні питання таким чином, а "вдячність" стала обов’язковою. У одних були гроші та можливості давати щедрі подарунки, а ті, чиї статки були скромніші, були вимушені або збирати копійки, або взагалі багато від чого відмовлятись.

Повернемось до сучасної України. Звідусіль лунає, що президент краде, парламент краде, депутати пиляють бюджет. В "низах" справа не краща: в лікарні за "безкоштовну" допомогу вимагають "благодійний внесок", у виконком за звичайною довідкою треба йти з шоколадкою. І так всюди. Віддяка перетворилася на обов'язкову, накривши всю країну. "Нефартових" чиновників саджають за грати за те, що вимагали хабарі, лікарів - за те, що відмовлялись оперувати без "вдячності".

І тут знову згадуються такі знайомі дід Вася та баба Дуся, що намагались віддячити всіх і вся за гарні справи. Тільки тоді це називалось вдячністю та було загальноприйнятою нормою, а сьогодні це - корупція, за яку саджають у в’язницю.

У кожного чиновника, ескулапа, міністра чи простого вчителя були свої найперші дід Вася та баба Дуся, які сказали: "Синку, ти чого? Я ж з вдячністю, я від щирої душі. Бери, бо ображусь!". І ображати начебто нікого і не хотілось, хоча було так ніяково та некомфортно. Та це пройшло. Далі були сотні таких самих бабусь, дідусів, їх дочок та синів. Вони навчили чиновників сприймати корупцію як даність без якої нічого не буває. А сьогодні чомусь збунтувались та почали звинувачувати всіх цих "добрих людей" у здирництві.

Філософія дуже проста: для того, щоб побороти корупцію кожному з нас треба побороти великодушного діда Васю та бабу Дусю всередині себе, які хочуть висловити вдячність у хабарі.